Федір Гнатович жив у різних містах України. Навчався в Ніжинському юридичному ліцеї та в університетах Одеси й Києва. Музичну освіту здобув у консерваторії Петербурга. Був пристрасним колекціонером старих книг і читав з пам’яті «Кобзар» Шевченка.

Мати Ігоря Стравинського – Ганна Кирилівна Холодовська (1854–1939) – корінна киянка козацького роду, який отримав дворянство за військові заслуги. Освічена та молодша за чоловіка на одинадцять років, вона була знана як обдарована співачка та піаністка і часто акомпанувала чоловікові на виступах.

Їхній син, майбутній всесвітньо відомий композитор Ігор Стравинський, народився у 1882 році в Оранієнбаумі, поблизу Санкт-Петербурга, і здобув типову дворянську освіту. Його вихователькою була німкеня Берта Ессерт, яка практично не спілкувалася російською. Це допомогло юному Ігорю легко засвоїти іноземні мови та відкрити для себе інші культури. Дім Стравинських завжди був гостинним для митців: музикантів, співаків, письменників, акторів і художників, тому юний Ігор зростав у колі творчої богеми.

У вісімнадцять років він вступив до юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету. Однак паралельно самостійно вивчав музично-теоретичні дисципліни. Головним музичним наставником Ігоря Стравинського став славетний композитор Микола Римський-Корсаков. Впродовж п’яти років Ігор двічі на тиждень відвідував його безцінні уроки композиції. У результаті випускні іспити в університеті майбутній композитор не склав і тому диплома не отримав. Не працював і за спеціальністю, бо перемогла любов до музики.

Одним із найяскравіших епізодів життя Стравинського були його візити на Волинь, звідки родом його мати. В Устилузі, в маєтку дядька Носенка (чоловіка старшої сестри матері), він проводив кожне літо й майже щороку відвідував Сорочинський ярмарок. У спогадах композитора є також згадка про село Печеськи на Поділлі, недалеко від Проскурова (тепер Хмельницький), де його рідна тітка Катерина (по матері) мала маєток. У дитинстві Ігор часто бував там, відвідував ярмарки в Ярмолинцях разом із батьками і насолоджувався народною музикою.

У придане Катерина отримала землі в м. Устилузі, де в 1907 році Стравинський за власним проектом звів будиночок у стилі швейцарського шале. Згодом із братом Гурієм вони висадили сад і неймовірну липову алею. Ця алея досі приваблює відвідувачів музею, розташованого в будинку композитора, а також вихованців музичної школи, яку облаштували на другому поверсі.

Ігор Стравинський називав це місце куточком раю для творчості. Саме там він створив 16 своїх творів, включно зі знаменитим балетом «Весна священна» (1913 р.). Цей твір, як пізніше назвуть критики, став «найголовнішим балетом XX століття». Він містить елементи та інтонації української культури, а його назва: «Картини життя язичницької Русі».

У 1909 році Сергій Дягілєв, відомий реформатор театрального мистецтва, запропонував Ігорю Стравинському написати балет «Жар-птиця» для свого «Російського сезону». Композитор працював над цим твором три місяці. Прем’єра відбулася 25 червня 1910 року в Парижі і викликала овації серед глядачів і критиків. Приголомшливий успіх цього твору миттєво зробив Стравинського знаменитістю, хоча сам композитор залишився незадоволений своєю працею.

Згодом завдяки потужній талановитій та новаторській музиці, яку тепло сприйняла публіка, Стравинський здобув світову славу. У його творах можна вловити українські мотиви, адже композитор слухав лірників, кобзарів і псинярів, що мало значний вплив на його творчість.

З настанням 1914 року родина Ігоря Стравинського зазнала великих випробувань: спершу війна, а потім революція позбавили їх не лише маєтку й фінансових засобів, а й можливості залишатися на батьківщині. Ситуація стала дуже сутужною. Ігор брався за будь-яку роботу, щоб хоч трохи поліпшити важке фінансове становище. Через хворобу дружини в 1914 році композитор оселився у Швейцарії. Після початку Першої світової війни він уже не повертався на батьківщину впродовж 50 років.

З 1920 року композитор проживав у Франції, де співпрацював з компанією Pleyel, відомим виробником механічних піаніно, і адаптував для цього інструмента низку власних творів. Ігор Стравинський знав сім мов, з яких досконало чотири. Така освіченість була корисною для нього під час подорожей, переїздів та співпраці з різними культурними колами по всьому світу. У 1934 році Стравинський прийняв французьке громадянство.

Чи мали ці двоє непересічних людей почуття, більші ніж прихильність – невідомо, хоча в наші дні існує чимало здогадок із цього приводу. Однак той факт, що Коко Шанель довгі роки підтримувала родину Стравинського, є безперечно правдивим. Існує версія, що саме Стравинський надихнув мадам Коко створити культові парфуми Chanel №5, які вона принесла в дарунок його дружині.

Навіть на схилі літ їхнє спілкування не припинилося: часто удвох згадували неймовірне минуле, яке випало на їхню долю. Забігаючи наперед, скажу, що вони померли в один рік із різницею у три місяці. Про їхні стосунки знято фільм «Коко Шанель та Ігор Стравинський» (2009).

У радянському союзі музику Стравинського довгий час не визнавали. Це змінилося за правління Микити Хрущова, коли відомого композитора запросили дати концерти в москві та ленінграді. Проте, коли Ігор Стравинський прибув, йому заборонили відвідати рідний дім в Урсилі.

Невдовзі на життєвому шляху композитора з’явилася чорна смуга. У 1938 році померла від туберкульозу 29-річна донька Людмила, а вже в 1939 році від тієї ж хвороби пішла із життя дружина Катерина. Стравинський також заразився туберкульозом, але зумів подолати хворобу. Коли він перебував у лікарні, відійшла в засвіти і мати композитора. Маестро важко переживав ці втрати.

У 1939 році Ігор Стравинський переїхав до США, а в 1945 році отримав громадянство цієї країни. Композитор відзначався неймовірною наполегливістю, міг без відпочинку працювати впродовж вісімнадцяти годин. Навіть у віці 75 років його робочий день становив близько десяти годин. Маестро продовжував писати музику до кінця свого життя, залишаючись активним у музичному світі до свого 87-річчя. Свій період творчості митець називав: велосипедним (життя в Устилузі), автомобільним (життя в Європі) та авіаційним (у США).

Помер маестро 6 квітня 1971 в Нью-Йорку від серцевої недостатності. Похований на кладовищі Сан-Мікеле у Венеції (Італія) поряд з другою дружиною Вірою.

Сьогодні пам’ять про Ігоря Стравинського вшановують не лише у світі, а й в Україні. У Києві на вулиці Лютеранській відкрито бронзовий барельєф композитора, який проживав тут із родиною в ранньому дитинстві. Цей пам’ятний знак нагадує про те, що видатний композитор назавжди зберігав зв’язок зі своєю Батьківщиною, навіть якщо доля завела його далеко за її межі.

Авторка — Ольга Береза