Хто відьма?
Коли світ таврує тебе відьмою —
хто ти насправді: загроза чи спасіння?
Її світ — там, де між життям і смертю ще тримається нитка.
~~~~~~~~~~~~~~~~
Айна була чимось схожа на ту, яка ніби вийшла з дощу і принесла його запах. У ній було щось туманне, неземне, але водночас відчувалась справжність — із землею під нігтями й голосом, як стара пісня, яку чув ще у дитинстві, а тепер вона лунає хіба що уві сні.
У Гюцені її боялися, але ніхто цього не визнав. Казали — чудна, сама собі буря. Але коли хтось втрачав нитку життя — шукав її. Коли на цвинтарі лунали невидимі кроки — вона бачила, хто це йде.
Айна — провідниця душ у потойбіччя.
Вона знає, хто не спить у могилі, і чому. Іноді — навіть краще за них самих.
У кожному місті чи селі є людина, яку знають усі, від малого до старого. У Ґюцені такою була Пе́тра ― мало хто її не знав чи не чув про неї. Зазвичай Петра ― чудернацько вбрана жінка аж ніяк не першої молодості ― ходила ринком поміж торгові ряди як примара. То там постоїть, то туди рушить, вешталася, допоки всі не розійдуться.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Восьмирічну Айну Петра водила у благенькому одязі ринком, міцно тримаючи своєю тонкою кістлявою рукою, і намагалася пробудити в торговців жалість. Ачей хтось зглянеться на сирітку й дасть щось задурно. А ті гидливо відганяли її подалі, обурюючись: «Згинь, стара порхавко! Вчи ту малу злидоту якогось ремесла, то й буде тобі поміч».
Петра й навчила. Призвичаїла Айну до того, що сама вміла, ― шити. Вона хоч усе своє життя через позику люто ненавиділа оте мерзенне шиття, але це єдине, чим добре володіла.
Коли Айні виповнилося одинадцять, Петра, намагаючись надати більшої цінності собі та сирітці, нерозважливо горлала на ринку:
― Моя Айна не довбана швачка. Вона не дурепа, щоби цілими днями все життя голкою в полотно штрикати. З неї ще будуть люди! От уздрите!
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Айні тоді було лише десять. Проте коли однолітки від нудьги тарабанили пальцями по столі, вона пучками вже вміла стирати хмари. Підносила руку вгору й наче терла по пухких небесних баранцях.
І ті повільно змінювали форму та зникали, ніби розчинялися.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Отто
цвинтарний безхатько
Коли минаєш цього старого біля цвинтаря,
не поспішай відводити погляд.
Він може знати про тебе більше, ніж ти сам.
Його посмішка — як тріщина між світами.
Одні з вас люди, інші — лише тінь.
Запитайте себе, хто ви.
🪶улюблені слова Отто
― Ти сьогодні без Ніко? ― запитав Отто, помітивши Айну й приструнивши своїх ярчуків, щоб не гавкотіли.
Чорнявка не встигла відповісти, як зголоднілий безхатько вгледів у її руках гостинець, який дівчина загорнула у велике листя лопуха, й гукнув:
― Що принесла?
― Цього разу хлібець і сушену рибу.
― Незле, бігме, незле.
Айна усміхнулася.
― Тобі, Отто, тут, мабуть, самотньо?
― Не переймайся. Дурному не сумно й самому.
Бородань розкривав згорток, щоб швидше поїсти, й заодно на мигах показував дівчині, щоб не поспішала. Поруч із нею цей нещасний здавався таким свідомим, мов ніколи й не був юродивим.
Уже наминаючи та чмакаючи, чоловік говорив:
― Чорна Водочерпиця сьогодні розбалакалася. Ота, що найвідоміша покійниця Ґюцена. Кажуть, за життя була така гарна й така чорна, як сам гріх. З якогось дива заговорила саме нині.
― А що сказала?
― Мордувати людей будуть.
― Ось, ― простягнула йому невелику флягу Айна, намагаючись зрозуміти, чи це пророцтво, чи вигадки Отто.
Безхатько сьорбнув і скривився:
― Вода?! Воду я і тут маю.
― На жаль, я не вмію перетворювати воду на вино. А ти що, цмулиш із цвинтарної криниці?
― Чи я вже зовсім без клепки? Он там за рогом загальний колодязь є. Туди й ходжу.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Одноока Блер
Що дивного... Вона була вкрай набожною, однак не припиняла грішити.
На її святкових столах пекли жайворонків із пророцтвами, але ніхто не знав, у чиїй пташці ховалася смерть.
Насправді — я позбулася зайвого погляду на цей світ.
~~~~~~~~~~~~~~~~
Маргарет полюбила місто воронів, але аж ніяк не самих воронів. Захоплювалася власним замком, але не його втраченою славою. Обожнювала себе, але не свої пристрасті. Була вкрай набожною, однак не припиняла грішити.
Іще в дитинстві кочова циганка, в яку зумисне пожбурила чорним рапатим каменем, напророчила їй, що житиме вона доти, доки до її ніг не впаде мертвий чорний ворон. Відтоді Маргарет остерігалася цих птахів й уникала їх, як могла. Але з дивної примхи долі після заміжжя оселилася не будь-де, а саме в Ґюцені ― дивному місті, що кишить воронами.
З уст у вуста переповідали, що очне яблуко Маргарет пошкоджене, й коли вона знімає пов’язку, її праве око вирячено дивиться всередину та вниз, і це неабияк лякає.
Однак подейкували й інше — нібито володарка замку має обидва здорові ока, а чорну нашивку носить наче елемент флірту. Адже ніщо так не приваблює чоловіків, як недосконала досконалість.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Візник показав на небо позад себе.
― Погляньте, Ваша Милосте. Маємо знак. Якась чортівня.
Інквізитор оглянувся і зиркнув угору.
― Ніякий то не знак. Витівки відьми, не більше.
Десятки тисяч воронів, мов чорна хмара, закрили небо над ними. Птахи вкрили дорогу до самого обрію, завмерши у зловісній тиші. Коні злякано іржали, а вершники шепотіли молитви, вбачаючи у цьому прокляття.
Але Адальберт Крамнер не вірив у містику. Він вірив у вогонь і хмиз.
— Ось вам і доказ, що в Ґюцені є безбожники. Якщо темрява намагається нас зупинити, значить, ми на правильному шляху. Рушаймо!
Птахи злетіли вгору, креслячи в небі велетенський чорний хрест. Інквізитор їхав назустріч чиїйсь долі — нищити зло. Але чи знав він, що чекало на нього за обрієм?
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Адальберт Крамнер. Інквізитор.
Той, хто приходить із переконанням, що Бог мовчить, коли він говорить.
У нього не буває свідків. Лише жертви й ті, хто поки що живі.
Він ходить із тінню, яка лягає на стіни раніше за нього.
Там, де він і його підопічні, — не надія, а хмиз, що палає. І тиша між криками обвинувачених гучніша за будь-яке визнання. Усе, що він уже зробив — ще не найстрашніше, що може зробити.
Навіть якщо ти не відьма, тікай хутчіш.
Допоки можеш.
~~~~~~~~~~~~~~~~
Але на ранок усі вже знали, що він тут.
~~~~~~~~~~~~~~~~
Астрід
Вона не віщує — вона попереджає.
І коли ти вже гадаєш, що це просто дитина —
вона говорить речення, після якого починаєш молитися.
Навіть якщо ніколи не вмів.
І якщо вона зникла — не тішся.
Це ще не значить, що вона пішла.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Астрід приходить не тоді, коли її чекають. І не завжди туди, де двері відчинені. Її не чути за вікном, не видно у натовпі, її не вчує навіть сторожовий пес. Містяни проходять повз, ніби вона — порожнеча. А вона запам’ятовує кожен їхній крок.
А потім вона стоїть у твоєму домі — білява, втомлена, майже прозора, як промінь крізь ніч. І каже речі, які ти не зможеш проігнорувати. Бо знаєш: за нею вже йде буря.
Познайомтеся з авторкою
цієї натхненної книги
Ольга Береза — захоплива оповідачка, яка створює цікаві історії. Її тексти — це органічне сплетіння психології, іронії, пригод та любові. Вони не про втечу від реальності. Вони — про повернення до себе.
"Я пишу про тих, хто раптом стає більшим за свої обставини. Коли старе "вчора" вже розсипається, а нове "завтра" потребує відваги просто бути."
Ольга Береза
"ХТО ВІДЬМА?"
Готичний роман з елементами містики й детективу.
Авторка: Ольга Береза
🪶
Ціна: 450 грн
Щоб замовити, пишіть на електронну скриньку:
olgaberezaolga@gmail.com
