Хто відьма?
Коли світ таврує тебе відьмою —
хто ти насправді: загроза чи спасіння?
Її світ — там, де між життям і смертю ще тримається нитка.
~~~~~~~~~~~~~~~~
Айна була чимось схожа на ту, яка ніби вийшла з дощу і принесла його запах. У ній було щось туманне, неземне, але водночас відчувалась справжність — із землею під нігтями й голосом, як стара пісня, яку чув ще у дитинстві, а тепер вона лунає хіба що уві сні.
У Гюцені її боялися, але ніхто цього не визнав. Казали — чудна, сама собі буря. Але коли хтось втрачав нитку життя — шукав її. Коли на цвинтарі лунали невидимі кроки — вона бачила, хто це йде.
Айна — провідниця душ у потойбіччя.
Вона знає, хто не спить у могилі, і чому. Іноді — навіть краще за них самих.
У кожному місті чи селі є людина, яку знають усі, від малого до старого. У Ґюцені такою була Пе́тра ― мало хто її не знав чи не чув про неї. Зазвичай Петра ― чудернацько вбрана жінка аж ніяк не першої молодості ― ходила ринком поміж торгові ряди як примара. То там постоїть, то туди рушить, вешталася, допоки всі не розійдуться.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
❦
Восьмирічну Айну Петра водила у благенькому одязі ринком, міцно тримаючи своєю тонкою кістлявою рукою, і намагалася пробудити в торговців жалість. Ачей хтось зглянеться на сирітку й дасть щось задурно. А ті гидливо відганяли її подалі, обурюючись: «Згинь, стара порхавко! Вчи ту малу злидоту якогось ремесла, то й буде тобі поміч».
Петра й навчила. Призвичаїла Айну до того, що сама вміла, ― шити. Вона хоч усе своє життя через позику люто ненавиділа оте мерзенне шиття, але це єдине, чим добре володіла.
Коли Айні виповнилося одинадцять, Петра, намагаючись надати більшої цінності собі та сирітці, нерозважливо горлала на ринку:
― Моя Айна не довбана швачка. Вона не дурепа, щоби цілими днями все життя голкою в полотно штрикати. З неї ще будуть люди! От уздрите!
― Цить, паршивко! Знай своє місце. Ніхто твоєї Айни не займає. Купуй за свої злиденні що треба й іди собі, ― лунало у відповідь.
Айні минуло чотирнадцять, і Петра на тому ж ринку бувала вже з більш приємною місією. Купувала свіжу рибу й, мов незумисно, наголошувала, що це за шилінги, які заробила її мала чорнявка.
― А я що казала?! Дівка ― як ружа! Руки золоті. Що не кажіть, а вона на тому світі, певно, самому Богові сорочку шила. Такої вправної ще пошукати, ― провадила Петра, вихваляючи свою дівчинку, проте змовчувала, що її Айна геть кепсько готує і терпіти не може рутинної хатньої роботи.
― Купіть іще прянощів, добра жінко! ― уздрівши монети, закликали торговці із сусідньої лавки, яким було байдуже до здібностей якоїсь там Айни. Вони тицяли Петрі наперед очі свій товар.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Їй тоді було лише десять. Проте коли однолітки від нудьги тарабанили пальцями по столі, вона пучками вже вміла стирати хмари. Підносила руку вгору й наче терла по пухких небесних баранцях. І ті повільно змінювали форму та зникали, ніби розчинялися.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Отто
цвинтарний безхатько
Коли минаєш цього старого біля цвинтаря,
не поспішай відводити погляд.
Він може знати про тебе більше, ніж ти сам.
Його посмішка — як тріщина між світами.
Одні з вас люди, інші — лише тінь.
Запитайте себе, хто ви.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
❦
― Ти сьогодні без Ніко? ― запитав Отто, помітивши Айну й приструнивши своїх ярчуків, щоб не гавкотіли.
Чорнявка не встигла відповісти, як зголоднілий безхатько вгледів у її руках гостинець, який дівчина загорнула у велике листя лопуха, й гукнув:
― Що принесла?
― Цього разу хлібець і сушену рибу.
― Незле, бігме, незле.
Айна усміхнулася.
― Тобі, Отто, тут, мабуть, самотньо?
― Не переймайся. Дурному не сумно й самому.
Бородань розкривав згорток, щоб швидше поїсти, й заодно на мигах показував дівчині, щоб не поспішала. Поруч із нею цей нещасний здавався таким свідомим, мов ніколи й не був юродивим. Тому Айні не раз спадало на думку, чи не прикидається він. Уже наминаючи та чмакаючи, чоловік говорив:
― Чорна Водочерпиця сьогодні розбалакалася. Ота, що найвідоміша покійниця Ґюцена. Кажуть, за життя була така гарна й така чорна, як сам гріх. З якогось дива заговорила саме нині.
Востаннє її голос лунав уже давно... Біда, Айно, насувається. Ой біда...
― Яка біда, Отто?
― «Благочестиві» прагнуть охреститися у крові своїх «нечестивих» ворогів.
― Що?.. ― перепитала.
― Мордуватимуть людей. Хіба не ясно?
― Тут, у Ґюцені?
Цвинтарний дід ствердно кивав, пережовуючи рибу й плямкаючи так, ніби четверо їло.
― Може, минеться?.. ― припустила Айна.
― І не сподівайся. Ці люди не звикли підводити, як вони вважають, Господа.
― І коли це станеться?
― Скоро. Ще новий місяць не виповниться, як станеться. Пити щось маєш?
― Ось, ― простягнула невелику флягу.
Безхатько сьорбнув і скривився:
― Вода?! Воду я і тут маю.
― На жаль, я не вмію перетворювати воду на вино. А ти що, цмулиш із цвинтарної криниці?
― Чи я вже зовсім без клепки? Он там за рогом загальний колодязь є. Туди й ходжу.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Одноока Блер
Що дивного... Вона була вкрай набожною, однак не припиняла грішити.
На її святкових столах пекли жайворонків із пророцтвами, але ніхто не знав, у чиїй пташці ховалася смерть.
Насправді — я позбулася зайвого погляду на цей світ.
~~~~~~~~~~~~~~~~
Маргарет полюбила місто воронів, але аж ніяк не самих воронів. Захоплювалася власним замком, але не його втраченою славою. Обожнювала себе, але не свої пристрасті. Була вкрай набожною, однак не припиняла грішити.
Іще в дитинстві кочова циганка, в яку зумисне пожбурила чорним рапатим каменем, напророчила їй, що житиме вона доти, доки до її ніг не впаде мертвий чорний ворон. Відтоді Маргарет остерігалася цих птахів й уникала їх, як могла. Але з дивної примхи долі після заміжжя оселилася не будь-де, а саме в Ґюцені ― дивному місті, що кишить воронами.
Ґюценці були переконані, що герцогиня прикриває праве око чорною пов’язкою через травму, яку отримала в юному віці, впавши з коня.
З уст у вуста переповідали, що очне яблуко Маргарет пошкоджене, й коли вона знімає пов’язку, її праве око вирячено дивиться всередину та вниз, і це неабияк лякає.
Однак подейкували й інше — нібито володарка замку має обидва здорові ока, а чорну нашивку носить наче елемент флірту. Адже ніщо так не приваблює чоловіків, як недосконала досконалість.
Пов’язок Маргарет Блер мала чимало й майже всі чорні, за винятком кількох срібних та однієї золотої. Здебільшого вони були пошиті зі шкіри чи оксамиту, та були й більш сміливі — витончено ковані у формі троянд, ластівки чи виноградного листя, що обвивали її голову, немов чудернацька корона.
Служниці зчаста намагалися вгадати, яку саме пов’язку герцогиня надіне того чи іншого разу. Іноді вони навіть таємно робили ставки.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Володарка міста Ґюцен
недосконала досконалість
~~~~~~~~~~~~~~~~~
Коли ж у її володіння насувався шторм заколоту, герцогиня спрямовувала своє кермове весло прямісінько на нього. Або ж мудро оминала, владно стишуючи буремні хвилі. Проте ніколи не чекала, щоб цей шторм першим поспів по неї, як ніколи не сподівалася, що з Божої ласки він сам стихне. Усе це примушувало недоброзичливців обирати шлях її союзників, а не протистояння.
Ось такою була Маргарет Блер — праведниця та грішниця, добродійка та відьма, красуня й чудовисько водночас. Вона бувала різною до невпізнання, немов у неї справді багато облич.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Але на ранок усі вже знали, що він тут.
~~~~~~~~~~~~~~~~
Адальберт Крамнер. Інквізитор.
Той, хто приходить із переконанням, що Бог мовчить, коли він говорить.
У нього не буває свідків. Лише жертви й ті, хто поки що живі.
Він ходить із тінню, яка лягає на стіни раніше за нього.
Там, де він і його підопічні, — не надія, а хмиз, що палає. І тиша між криками обвинувачених гучніша за будь-яке визнання. Усе, що він уже зробив — ще не найстрашніше, що може зробити.
Навіть якщо ти не відьма, тікай хутчіш.
Допоки можеш.
~~~~~~~~~~~~~~~~
❦
Візник показав на небо позад себе.
― Погляньте, Ваша Милосте. Якась чортівня.
Крамнер оглянувся і зиркнув угору. Доволі низько просто на них сунула велетенська зграя чорних птахів. Невдовзі десятки тисяч особин, мов хмара, огорнули небо. Коні злякано заіржали й затупотіли, здіймаючи куряву.
Перетнувши обоз, птахи сідали на дорогу й узбіччя. Їх налетіло так багато, що вкрили гостинець аж доки виділо око. Коли повсідалися, їхній грубий, схожий на скрип, крик раптово вщух. Якусь хвилю панувала зловісна тиша.
Крамнер затаїв подих. Такого він іще не бачив. Безгоміння порушив візник — став хреститися й читати молитву. Один із вершників обтер спітніле чоло та прошепотів:
― О, курва... То недобрий знак.
― Ага... Вони перекрили нам доступ, ніби застерігають, ― озвався інший.
― Ніякий то не знак. Витівки ґюценської відьми, не більше. Хоче нас налякати, ― запевнив лікар.
Адальберт Крамнер, незважаючи на те, що знищував відьом, у містику мало вірив. Для нього все, що не від Бога, ― те від диявола. І хоч навала воронів не на жарт збентежила, ніхто не мав засумніватися в його відважності. Тож вдав упевненість.
― Ось і доказ, що в Ґюцені є безбожники. Виходить, недарма їдемо. Рушай! ― наказав візникові.
Той знову перехрестився й повільно погнав коней. Щойно рушили, чорнокрилі здійняли галас і почергово злинули увись. Першими злітали ті, що були вдалині. Розділившись на два довжелезні хвостаті легіони, які перетиналися між собою, птахи шугнули в небо навхрест. Високо вгорі вони з’єдналися в єдину зграю й понеслися у напрямку Ґюцена.
🪶уривок із книги "Хто відьма?"
Астрід
Вона не віщує — вона попереджає.
І коли ти вже гадаєш, що це просто дитина —
вона говорить речення, після якого починаєш молитися.
Навіть якщо ніколи не вмів.
І якщо вона зникла — не тішся.
Це ще не значить, що вона пішла.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Астрід приходить не тоді, коли її чекають. І не завжди туди, де двері відчинені. Її не чути за вікном, не видно у натовпі, її не вчує навіть сторожовий пес. Містяни проходять повз, ніби вона — порожнеча. А вона запам’ятовує кожен їхній крок.
А потім вона стоїть у твоєму домі — білява, втомлена, майже прозора, як промінь крізь ніч. І каже речі, які ти не зможеш проігнорувати. Бо знаєш: за нею вже йде буря.
Айна чула світ шкірою. І бачила пучками пальців.
Сміялась там, де жінкам веліли мовчати.
Любила — не за правилами, а наперекір.
Або одні крила на двох, або нам не по дорозі.
Не боялася смерті, бо надто добре знала її в обличчя.
Її звали по-різному: провідниця душ, відьма, відступниця.
Але хто вона насправді?
"ХТО ВІДЬМА?"
Готичний роман з елементами містики й детективу.
Авторка: Ольга Береза
🪶
Ціна: 450 грн
Щоб замовити, пишіть на електронну скриньку:
olgaberezaolga@gmail.com
